| Головна » Статті » Загальна категорія |
Світова економоічна криза як необхідний елемент подальшог прогресу- думка священнослужителя
| "Світова економічно-фінансова криза є прямим наслідком утробно-споживацької психології, що панує сьогодні у світі. Господь допустив її, аби люди змінили пріоритети власного життя, вернули акцентування з матеріального на духовне. Тому, як це не дивно, але сьогочасну планетарну кризу можна вважати своєрідним благом для цивілізації, надто через те, що криза, як поняття, це абсолютно природне явище. Вона являється неминучою частиною будь-якого прогресу – як необхідний елемент катарсису, очищення. Кризи як людина, так і людство загалом переживають неспинно, як нині стало модно казати – перманентно. Наприклад, криза підліткового, юнацького віку, криза середини життя, літнього віку тощо... Що таке “криза”? Грецькою мовою це слово означає “вихід”, “закінчення”. Це той період буття людини та спільноти людей, коли закінчується, вичерпується певний етап розвитку. Коли час змінювати мислення – розширювати, поглиблювати свою свідомість. Кризу можна порівняти зі старими черевиками, які починають тиснути. Якщо людина орієнтується у тому, що відбувається, то вона просто скидає старі черевики та купує собі нові, на розмір більші. Причому на розмір, не на два, інакше так само не зможе ходити – натиратиме мозолі. Криза – це наслідок неправильного мислення. Це дійсно так, це просто-таки на поверхні. За аналогією з булгаковським професором Преображенським, криза не в економіці, криза – в головах. В нашому суспільстві абсолютно невірно розставлені життєві орієнтири, і час уже говорити про це, якщо не кричати. Ми все перевернули з ніг на голову. Ми воюємо зі СНІДом не проповіддю моралі, а поширенням презервативів. Боремося з пияцтвом не пропагандою тверезості, а рекламою сертифікованої горілки. Змагаємося з наркоманією не популяризацією здорового способу життя, а роздачею одноразових шприців. Лікуємо не хворого, а хворобу, точніше її симптоми. Звинувачуємо у голодоморі не самих себе, не наш відступ від Бога, від духовності (згадаймо лишень танки довкола вогнищ з ікон, нищення церков та вистеляння іконостасами підлог у сільрадах), а рябого вусатого дядька, що спустися з кавказьких гір... Воістину, країна кривих дзеркал! Тому-то Господь і посилає нам кризу, аби ми відмовились від утробно-споживацької психології на користь психології духовності. Духовність же – це не фольклор, не традиції і не церковна архітектура, а перевага духовних інтересів над матеріальними. “Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де-то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі... Та вони відказали: Не підемо!..” – читаємо в книзі пророка Єремії. Гонитва за рекламно-телевізійним ідеалом: “квартири, машини, і гроші, гроші, гроші!..” й привела споживацьке суспільство до новітньої кризи. Ми споживаємо набагато більше, аніж нам це справді потрібно. Ми купуємо речі не тому, що вони на ділі необхідні, а в гонитві за нав’язаною нам модою, про людське око. “Цього вже ніхто не носить – викидаймо; це вже не модно – виносьмо; на цьому вже ніхто не їздить – замінюймо...” Уявіть собі, що вас відряджають на безлюдний острів, і складіть мислений реєстр речей, які вам реально потрібні. Виявиться, що 70% того, що ми користаємо, можемо сміливо залишити вдома. Ми виробляємо одноразовий, штампований продукт, і вже забули про речі, які переходять із покоління в покоління, – про годинник, який передається від батька синові. Одноразовий посуд, одноразовий одяг, одноразова дійсність... Якась тотальна демоверсія життя! І це – неправильно. Ми виснажуємо землю, споживаючи більше енергії, витрачаючи більше природних ресурсів, аніж нам потрібно, забуваючи апокаліптичне: “та гнів Твій прийшов, і час настав знищити тих, хто нищить землю...” Тож маємо визнати, що саме сучасне суспільство з його психологією споживацтва й породило означену кризу. Маємо пророцтво: “Господь каже так: Ось цим разом Я кину мешканців цієї землі, мов із пращі, і притисну їх так, щоб пізнання знайшли...” Бог допускає нам скорботи, по-перше, як плату за наші гріхи (гріх є беззаконня, себто порушення духовних законів світобудови – законів розвитку, законів вдосконалення; тож скорбота необхідна, аби навернути нас на шлях істинний). По-друге, для стимулювання духовного вдосконалення, яке власне і являється сенсом буття людини. Коли людина порушує духовний закон, тоді вмикається певний механізм, покликаний наставити її на правильний шлях. Те ж маємо й у випадку з сучасною фінансово-економічною кризою. Вірус гордині й нелюбовності, пандемія насильства і користолюбства, моровиця надмірності та сласності вразили останню цивілізацію людей. Сьогодні перед нами постає питання-вибір: “чи пристаєте ви на лікування?” Чи готові розкритися перед небом у самозреченні та любові? Чи ладні змінити психологію, мислення своє з негативного на позитив? Чи згодні не жити, щоб їсти, але їсти, щоб жити (жити ж – щоб вдосконалюватись)? Кличучи до духовного вдосконалення, дам і кілька практичних порад. Насправді все дуже просто. Сенс буття людини – духовне вдосконалення заради здобуття внутрішньої свободи. Шлях цього вдосконалення – очищення духовною силою, вселенською енергією добра, життя, любові, яку церква називає благодаттю. Здобувається ж вона – через правдиве смирення духа, душі й тіла, та через мобілізацію внутрішніх сил організму." Ось якою цікавою думкою ділиться Єпископ Олег Ведмеденко (1961) – засновник та постійний ведучий Біблійної школи, український богослов, священнослужитель, проповідник та місіонер. Народився і живе в Луцьку (Україна). Освіта вища. Займається дослідженням Святого Письма. Послідовник Каппадокійської школи богослів'я (духовне тлумачення). При написанні цієї статті вибрав цитати звідси: http://vedmedenko.org.ua Джерело: http://vedmedenko.org.ua/statti.php?num=168 | |
| Переглядів: 349 | | |
| Всього коментарів: 0 | |