| Головна » Статті » Духовність |
Він був справді «ПРАВЕДНИКОМ НА ЗЕМЛІ»! - про о.Степана Чміля розповідає патріарх-емерит Любомир Гузар.
 Наступного року випадає 100-ліття від дня народження Першого українського духовного сина св. Івана Боско. "Я уперше зустрів о. Степана Чміля, як на мене, у 1969 році, коли прибув до Риму, вже як священик, щоб продовжувати свої богословські студії. Це не була людина, яка викликала, з першого погляду, особливе враження. Це був радше спокійний, тихий та покірний священик. Але чим довше я спілкувався з ним, і чим більше пізнавав його, він виявився глибоко духовною особою, яка жила згідно засад своєї віри. Спокійної та врівноваженої вдачі, він був ревний у виконанні своїх обов’язків. Отець Степан був дуже послідовний у своїй поведінці, тобто він жив тим, у що вірив та тим, що для нього було святе! Він до всіх ставився з великою пошаною. Йому це якось виходило природно, ставитись благородно до всіх, з ким він спілкувався. Така його поведінка притягувала всіх. Він був дуже популярний в якості сповідника! Всі релігійні фамілії в Римі кликали його вести духовні бесіди, а пізніше сповідати. Пригадую, що він довгі роки приїжджав в наш монастир в містечку Маріно, серед мальовничих горбків, біля 30 кілометрів від Риму. Хоч довга була дорога, він ніколи не відмовлявся приїздити до нас. Я, зазвичай, привозив та відвозив його. Він так побожно і так свято вмів сповідати, що люди самі, без ніякого заохочення, йшли сповідатись у нього. Він дуже любив Патріарха Йосифа, а Патріарх — його! Це були великі, найбільші друзі. Коли Патріарх Йосиф в 1977 попросив о. Степана бути єпископом, той з щирою покорою відповів: «Як можна Блаженнішому відмовити у цьому?». Він вбачав у проханні Блаженнішого цю потребу, був свідомий, що Блаженніший мав право просити його про це… Він не рвався бути єпископом, не стремів до такого сану, але, коли Блаженніший попросив його ним стати, він, переконаний у правильності рішення Блаженнішого, прийняв сан єпископа без найменшого вагання. Хороша ознака його духовності.  Отець Степан не нав’язував своїх рішень нікому і нічого на показ не робив. У нього все виходило природно, без показухи, спокійно. Ставився по-батьківськи до студентів, ніколи поверхнево чи легковажно. Вмів з тактом підходити до кожного. Був дуже терпеливою людиною, тому вмів знайти час для тих, які потребували поговорити з кимсь про свої проблеми. Був дуже дотепним та характеризувався великим гумором. Пригадую собі, коли вже замінили його на посаді ректора Української Папської Малої семінарії і призначили його сповідником, він приступив до ісповідника віри Патріарха і сказав йому: «Блаженніший, у нас в Римі вже буде два сповідника: Ви з «і» - «ісповідник», а я без «і» ― лише «сповідник»». Патріарх весело розсміявся. В Римі поширеною була думка, що о. Степан «праведна, свята людина». Всі його шанували, бо відчували його святість. Соромно було навіть подумати, щоб його можна було образити чи зробити йому якусь прикрість. Його святість була автентичною, не якоюсь «крикливою», «рекламною». Напевно були у ньому, як у кожній людині, свої хиби та погрішності, але о. Степан був настільки святий, — святість, яка не кидалась прямо у вічі, але яка справді перебувала у ньому і випромінювалась на свій спосіб назовні ― що хто входив у контакт з ним, відчував її. Люди в Аргентині ще сьогодні згадують його як хорошого священика, який умів організувати, провадити громаду. Однаково і в Римі, як ректор семінарії, бо він мав стільки гарних та святих чеснот, що уможливлювали йому бути таким. Говорити про «славу святості» о. Степана Чміля є зовсім правильно, бо він був справді «праведником на землі»!"  Зі споминів Блаженнішого Любомира Гузара
Джерело: http://www.sdbua.net/index.php/ua/salesiany/salesianski-sviati/chmil-ua/67-husar-czmil-ua | |
| Переглядів: 337 | | |
| Всього коментарів: 0 | |