Головна » 2014 » Жовтень » 14 » Земляків-Героїв прийняли в РДА
21:40 Земляків-Героїв прийняли в РДА | |
Це були земляки-судововишнянці – начальник відділення ВСП бригади підполковник Юрій Максимів та вчитель, старший лейтенант Василь Кадикало.
З російськими військовими та їх поплічниками-терористами вони воювали в зоні АТО 2,5 місяці, додому повернулися у відпустку недавно. Разом з ними приїхали ще двоє бійців з Мостиськ – Роман Гамар та мостичанин, котрий просив не називати його прізвища. Всі наші хлопці, як відзначив підполковник Ю. Максимів, воювали відважно, героїчно, зарекомендували себе з найкращого боку, як справжні захисники Вітчизни…
В розмові взяли участь голова райдержадміністрації Михайло Мартин, в.о. голови районної ради Володимир Горбацьо, Василь Ісанський з Шегинь, Василь Гридовий з Мостиськ, Богдан Яксманицький з Малнова (у кінці липня вони з керівниками району возили в зону АТО до наших земляків з 24-ої бригади гуманітарний вантаж), директор ТзОВ «Богдан» Ярослав Мисько. Йшлося на зустрічі і про продовження волонтерської роботи.
Що це за така війна на Донбасі, котру назвали гібридною? По суті – надзвичайно підла, жорстока, безчесна, коли не дотримуються ворогом загальноприйняті в світі правила ведення бойових дій. Це насамперед підкреслили в розмові наші вояки.
– Російський агресор боїться воювати, як кажуть:" лоб в лоб," – розповів Ю. Максимів. – Так, коли захлеснулися їхні атаки, тоді «поливали» нас з мінометів, «Градів» та «Смерчів». 19-20 серпня під Георгіївкою Лутугинського району Луганської області, після таких обстрілів, зустрілися в бою із десантниками російської Псковської дивізії. Ми знищили повністю 2 їхні батальйонно-тактичні групи. Достеменно відомо з преси, що в Росію поїхали тоді 2 тис. «вантажу 200».
– Де ви ще воювали?
– Найперше ми зупинилися в населеному пункті Крива Лука Донецької області. Далі звільнили Сіверськ, потім Лисичанськ. Тут працювали якраз штурмові підрозділи нашої 24-ої бригади. Потім переїхали в Луганську область, спочатку були в Дмитрівці, а трохи пізніше – в райцентрі Лутугино. Біля цього містечка воювали за Георгіївку, Хрящувату, Новосвітлівку. Тут встановили наші блокпости. Після тактичного відходу бригади знову до Дмитрівки, коли її накрили «смерчами», поїхали на Старобільськ. Це було вже 4 вересня. Обстрілювали нас «смерчами» зі сторони Росії: літав їхній безпілотник, а через 10 хвилин працювали «смерчі».
– Де відбувся перший бій?
– Під Кривою Лукою. Коли ми виставили свої блокпости, почався обстріл з машин. Це були сепаратисти. А далі, під Луганськом, вже воювали з регулярними військами російської армії.
Сепаратисти вже воювати фактично не хочуть. Вони переконалися, з ким мають справу. Мені відомо, що багато з бойовиків-терористів хочуть перейти на бік української армії. Але російські найманці їм такої можливості не дають, тому зробили з підрозділів сепаратистів т. зв. штрафбати. Вони риють для росіян окопи, копають бліндажі, навіть зброю у них забрали.
Ще із інформаційних зведень з фронту, по телебаченню, ми бачили російських солдатів, яких взяли в полон. Ю. Максимів підтвердив, що багато з них дійсно розказували «байки», мовляв, заблудилися, не знали місцевості. Трофейна техніка росіян зовсім нова, – виробництва починаючи з початку 2000-х років. Так БМП, яку взяли з технічними документами, була із 2007 р. Як себе показала наша техніка? До речі, мали ми можливість бачити її ще на залізничній станції Судової Вишні, коли відправлялися вояки 24-ої бригади на фронт. Підполковник Максимів з цього приводу підкреслив, що тут надзвичайно допомагали волонтери – спеціалісти, зокрема, з Львівської області. Вони відновлювали всю ушкоджену в боях техніку, практично вона ставала, як нова, перед виходом батальйонів на бойові завдання.
– Який бій найбільше запам’ятався?
– Із Псковською дивізією російських десантників під Георгіївкою.
На війні підполковник Ю.Максимів був і розвідником, проводив з бійцями зачистки населених пунктів. Старший лейтенант Василь Кадикало стояв на блокпостах, його завданням було, зокрема, слідкувати за ворожими діями по периметру блокпостів. Брав Василь участь і у запеклих боях під Лутугиним.
Яким є ставлення місцевого населення до Української армії? Юрій Максимів стверджує з власного досвіду, що на 90% місцеві підтримують нас, але, – бояться. Вони дуже залякані росіянами, ворожою пропагандою. Ось такий приклад. Коли наші відійшли з Новосвітлівки, прийшли російські танки, повернули гармати на баштах і почали планомірно знищувати житлові будинки. Бачили ми це в біноклях. Заїжджали росіяни танками прямо на вулицю і зрівнювали все із землею. Все село було так знищене. У Хрящуватому населення нас теж підтримувало. Але, зайшов потім в цей населений пункт підрозділ «кадировців» з Чечні. Приблизно 20 чоловікам вони за таку підтримку перерізали горло…
Наші солдати привозили продукти в лікарню Лутугина, нам дякували за це, а коли вже російська армія відкрито почала свій наступ, то можна уявити, яким був стан місцевих жителів. І ще такий випадок. Коли звільняли Сіверськ, місто було практично порожнім, місцевих не було видно. Виходили на вулиці лише наступних днів. Коли зайшли наші вояки в місцевий магазин купити мінеральної води, то продавчиня була страшенно здивована, коли з нею почали розраховуватися за покупку. – Вы что, деньги платите? – запитала. – Так, відповідаю, як інакше? А жінка каже, що от сепаратисти приходили з великими торбами, набирали все з полиць і йшли. І ще. На власні очі бачили, як ховали деякі мешканці Сіверська свою техніку від терористів, щоб ті силоміць не забрали: закопували в землю і накривали дерном, щоб не було видно. Люди хрестили наших вояків і плакали, коли після звільнення Сіверська нас передислоковували в інше місце...
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |