Головна » 2014 » Березень » 24 » Замки Судової Вишні
13:33 Замки Судової Вишні | |
 Від найдавніших часів наше місто було осередком суспільно-політичного та соціально-економічного життя краю. Першим було збудовано дитинець (замок) та посад (торгово-реміснича дільниця міста) в урочищах Замчисько та Вали в районі Комарової гори. Археологічні дослідження дають підстави стверджувати, що в цьому місці укріплення були збудовані наприкінці Х ст. Саме тоді, у 981 році Володимир Великий приєднав т. зв. Червенські городи, серед яких основним містом був Перемишль, до Київської Русі. Намагаючись укріпити своє становище на новоприєднаній території, князь засновував замки, в яких розташовувались загони княжих дружинників на чолі з боярами. Одним з-поміж них була древня Вишня. За короткий час було збудовано земляні укріплення – вали, в яких містилися т. зв. кліті – дерев’яні приміщення, в яких зберігались запаси провіанту та фуражу. В’їзд до замку оберігала дерев’яна вежа. Одним з елементів укріплення були гострий частокіл та глибокий рів. Сам замок мав круглу форму, а його діаметр складав близько 100 метрів. На подвір’ї замку було збудовано житловий будинок для боярина – очільника довколишньої території. Тут же містилося декілька будівель-напівземлянок, в яких жили дружинники. Поруч із замком містилися торгово-ремісничі осередки – тут проживали торговці та ремісники (гончарі, ткачі, ковалі та ін.) Важливим заняттям мешканців міста було рільництво, а також виготовлення заліза з болотної залізної руди (в околицях хутора Дернаки). Важливим завданням залоги Вишенського замку була охорона торгового шляху, який вів з Перемишля через Вишню, Городок, Щирець до Звенигорода на Білці і далі, через Теребовлю, до Києва. Цим шляхом купці везли свій товар ще з часів Римської імперії, свідченням чого є знахідки римських монет – денаріїв, відкарбованих за часів імператорів Траяна, Андріана, Луція Вера, Марка Аврелія (ІІ ст. н.е.). На жаль, найдавніший вишенський замок проіснував недовго. Під час князівських усобиць, що розривали Київську державу після смерті Володимира Великого, його було знищено. Можна припустити, що це сталося близько 1016–1018 рр., коли польські війська короля Болеслава Хороброго йшли на допомогу князеві Святополку Ярополчичу, який був зятем польського володаря. Наслідки знищення були настільки значними, що населення вирішило не відбудовувати замку, а перенесло адміністративний центр міста в урочище Деберки. Збудований тут замок був значно більшим від попереднього і мав три лінії оборонних валів з південної сторони, а з інших трьох сторін його оборону забезпечували природні земляні підвищення. Саме сюди запрошував у 1230 році князя Данила Романовича (з 1253 р. – короля Русі) господар вишенського замку боярин Филип. Разом з князем Олександром Белзьким та іншими змовниками він хотів під час банкету вбити ненависного князя. Однак, змова провалилася і подальша доля „безбожного” Филипа є невідомою. Мабуть, Данило Романович жорстоко розправився із зловмисниками, серед яких був і власник Вишні. А незабаром монголо-татари знищили і замок Филипа. Наступний адміністративний осередок у Вишні (так місто називалося аж до ХVІІ ст.) було створено у другій половині ХІV ст. Саме тоді, у 1368 р. польський король Казимир ІІІ (1333–1370) заснував нове місто Вишню і надав йому магдебурзьке право (право міського самоврядування). Одночасно було створене і вишенське староство, до якого входило місто і навколишні села – Бортятин, Дмитровичі, Волостків, Довгомостиська та ін. Осередком вишенського староства (господарська одиниця, що складалася з кількох фільварків) був замок – двір. Він містився в урочищі Чвораки – дільниця в околиці колишнього цегельного заводу. Існуючий тут старостинський замок неодноразово перебудовувався і у другій половині ХІХ ст. остаточно перетворився на палацовий житловий комплекс. Власниками цього палацу у ХІХ ст. була родина Коморовських, а саме родички Генріетта графиня Коморовська та Антоніна з графів Коморовських графиня Баковська. Представники роду Коморовських були поховані у родинній каплиці-усипальниці, яка розташовувалась у верхній частині палацового парку. Дана каплиця була зруйнована шукачами скарбів і зараз не існує. Останнім власником замку була шляхетська родина Марсів гербу Нога. Вони походили з Малопольщі і володіли низкою маєтків в околицях містечка Ліманова (нині – Малопольське воєводство, Республіка Польща). Першим власником Судової Вишні з цього роду був Ян Непомуцен Станіслав Віталіс Марс гербу Нога (1853–1924). У 1888 р. він одружився, але дітей у нього не було. Тому спадкоємцем став Криштоф Марс Нога (1897–1974). Він був одружений з Ольгою Хшонщ. Від цього шлюбу народились син Антоній (загинув у катастрофі та донька Христина – доктор медицини, хірург-педіатр. Всього до маєтку Марсів належало близько 2000 га земельних володінь. Більшість складали лісові угіддя, а орних земель було близько 450 га. Маєток зазнав значних руйнувань, палац було пограбовано російськими солдатами царської армії, які у пошуках скарбів зруйнували родинну усипальницю родини Коморовських. Тоді згоріла і палацова вежа. У міжвоєнний період замок було відновлено. Окрасою його були палац та парковий комплекс, створений відомим фахівцем садово-паркового мистецтва Герингом – творцем знаного Стрийського парку у Львові. Подібним було планування судововишнянського парку, який складався з партерової частини, засадженої рідкісними видами та квітами. У верхній – гірській частині парку були насаджені різні екзоти – рідкісні породи дерев, які досі є в цьому знищеному людьми і часом парку. Нові господарі дуже швидко здобули авторитет у мешканців міста. Вони були чутливими до людської біди і надавали жителям необхідну допомогу. Так, дідич (власник маєтку) надавав безкоштовно дерево для мешканців, які втратили житло внаслідок пожежі. Усі працюючі в маєтку робітники, крім досить високої платні, отримували, при потребі, грошову допомогу. Взимку, коли було більше вільного часу, організовувались курси навчання грамоті, тут же вивчались основи ведення господарства. В маєтку можна було отримати і першу медичну допомогу. Самі ж власники жили дуже скромно. Харчування складалося з продуктів власного фільваркового господарства – молочні продукти, овочі та фрукти, рідше м’ясо та вироби з нього. Варто зазначити, що господарство Марсів велось згідно з засадами сучасної агрономічної науки. Частину орних земель винаймали фірми, що спеціалізувались на виготовленні мінеральних добрив. Для переробки лісу збудували тартак. Але особливої уваги надавали розвитку цегельні. Тут постійно розширювався асортимент керамічних виробів – цегли та черепиці. Однак, фінансові труднощі, пов’язані з шкодою, якої зазнав маєток у воєнні роки, змусили власників маєтку шукати нових джерел надходжень грошових засобів. Вихід з ситуації знайшла дружина Криштофа Марса – Ольга. Вона запропонувала закласти плантації суниць. І ця пропозиція виявилася прибутковою. З 1932 р. до Судової Вишні раз на два тижні приїздив спеціально обладнаний холодильником автомобіль, який відвозив суниці на літовище до Львова, а далі їх доставляли до різних міст Європи, навіть до Лондона. Бізнес настільки розвинувся, що у 1939 р. суниці відправлялися з Судової Вишні вже двічі на день. Вирощування суниць сприяло розвитку тартака, який працював на продукцію спеціальних кошичків, які виготовляли старші люди. До речі, дно кошичків встелювали листками капусти. 1 вересня 1939 р. розпочалася Друга світова війна. Капітан Криштоф Марс був мобілізований до польського війська, а його дружину радянські солдати змусили покинути Судову Вишню. На виїзд дали 15 хвилин. Ольга Марсова не мала змоги навіть одягнути дітей. На візку, запряженому парою коней, вона вирушила до Перемишля. Роман Шуст.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |