Головна » 2014 » Квітень » 8 » „Час розкидати каміння і час збирати каміння”
12:47 „Час розкидати каміння і час збирати каміння” | |
Сорок днів минуло від того часу, коли український народ сплатив жертву крові за право на гідне життя, за очищення нашого суспільства від всіх виразок попереднього. Вкотре ми сподівалися, що Боже провидіння позбавить нас клопотів і важких зусиль на шляху до омріяного європейського суспільства. Однак, дива не сталося і на нас чекає довгий і тернистий шлях щоденної послідовної, часто невдячної праці. І кожен громадянин – чи це державний чиновник будь-якого рангу, чи пересічний громадянин, повинен проникнутися духом невідворотності позитивних змін у всіх сферах життя нашого суспільства. Але, але, але… Люди залишаються людьми з усіма позитивними і негативними (особливо) рисами. Та закликаю всіх до терпіння, вирозуміння, щоденної праці на своєму робочому місці. І через деякий час будемо спостерігати бодай дрібні позитивні зрушення. Не нарікаймо на всіх і на вся, не шукаймо ворогів і недругів там, де їх немає. Але, водночас, не мовчімо, коли спостерігаємо будь-яке неподобство. Сміливо висловлюймо свої думки та міркування. Подаваймо до органів державної влади та управління пропозиції, втілення яких принесе користь нашому суспільству. Будуймо підвалини громадянського суспільства, зміцнюймо про європейські настрої у нашому народі.
Однак, у своєму патріотичному пориві ми не повинні вдаватися до непродуманих, а часто й шкідливих для нашої держави кроків. Не забуваймо, в яких умовах зараз перебуває Українська держава. Ворожі до неї сили як з-за кордону, так і внутрішня „п’ята колона” роблять все для дискредитації сучасного уряду України. При цьому роблять це підступно, брехливо, без будь-яких моральних перепон. У цілому світі проти України ведеться безжалісна інформаційна війна. Всі ми повинні брати участь у її подоланні – розвінчувати, де тільки це можливо, брехливі наклепи і неправду про наше сьогодення. І одночасно ніхто не сміє подавати будь-яких приводів, які б могли використати вороги України на шкоду нашій державі.
У попередньому випуску „Судововишнянського вісника” міститься цікавий допис голови осередку КУНу п.Богдана Бедрила. Стосується він болючого і дратівливого питання – перепоховання воїнів Радянської Армії, які загинули в роки Другої світової війни. Без сумніву, кожен християнин переконаний, що місцем вічного спочинку людини є кладовище. Однак, у багатьох країнах на місці значних битв, під час яких загинуло багато солдат (з обох боків) утворено окреме військове кладовище. Прикладом може слугувати наявність поховань з часів Першої світової війни на території нашого району – у Старяві, Малнові та ін. В роки Другої світової війни на території Мостищини і, зокрема, нашого міста не було значних боїв, проте в окремих боях загинуло немало солдат, яких, як правило, хоронили на місці загибелі. У повоєнні роки більшість поховань були перенесені до районних центрів чи центрів сільрад тощо. Судова Вишня у 1944–1960 рр. була центром району і сюди з околиць було перепоховано понад 200 (за деякими даними – 217) воїнів Радянської Армії. Були серед них бійці різних національностей. Пригадую, що у 70-х – 80-х рр. під час святкування Дня Перемоги до Судової Вишні приїздили ветерани війни з Туркменії, Росії та ін. Тобто, серед загиблих були і не християни. Пам’ятник на братській могилі – фігура солдата – не належить до мистецьких цінностей, він виготовлений з гіпсу і потребує постійного ремонту. На мій погляд, в нинішній суспільно-політичній ситуації не варто ставити питання про перепоховання радянських бійців. Це викличе неадекватну реакцію ветеранських, проросійських та інших середовищ і буде використано для нагнітання антиукраїнських істерій у засобах масової інформації. Варто було б, навпаки, впорядкувати дану територію, облагородити її, усунути фігуру солдата, замінивши її хрестом або обеліском з відповідними написами. А може, на цей клаптик землі у центрі міста, вже хтось „поклав своє ласе око”, як сталося з ділянкою поруч ?
Цілком інша справа з похованням у парку, що поруч з середньою школою. Там поховані бійці НКВС–КДБ та інші особи, які загинули „від рук українських буржуазних націоналістів”. Це поховання жодного стосунку до Великої Вітчизняної війни не має. І не бачу перешкод, щоб розпочати процес перепоховання осіб, похованих у цій братській могилі, на кладовище. Не переконаний, що це слід робити урочисто з присутністю духовенства, але це предмет для іншої дискусії. Разом з тим, усі кроки слід проводити суворо у відповідності із законами України, щоби не було підстав у інших закордонних та доморощених „приятелів” в черговий раз розпочати антиукраїнську істерію.
Сподіваюся на толерантне ставлення громади нашого міста до цього питання, яке аж ніяк не є першочерговим для судововишнянців. В нас є багато інших нагальних проблем, які необхідно вирішувати.
Роман Шуст.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |