Проводжала мати сина

Мати сина на війну проводжала,
Годувала, плекала, вся в надії жила,
Що син буде опора в нелегкому житті,
Будуть разом ступати по життєвім путі.
Весною до хати сумна звістка прийшла...
Вона сина чекала і молилась завжди,
Божу Матір просила захистити від біди.
Загриміли гармати, ворог бив до кінця-
І не стало на світі молодого бійця!
Мати серцем відчула, задрижала земля,
На коліна впала, очі в небо звела.
Стала Господа Бога зі сльозами благать,
Щоб сина живого ще раз поцілувать.
Не сумуй моя мамо, і не плач, не ридай,
Я додому не прийду, ти мене не чекай.
Сад буде зацвітати, потім листя опаде,
 Мати буде чекати, але син не прийде.
Будуть пташки співати сумні пісні,
Буде син приходити, але тільки у сні.
Щиро дякую мамо, за молитву твою,
Бо не раз помагала у жорстокім бою.
Не забудь, моя рідна, у молитві згадать,-
І моїх побратимів, що в окопах сидять.
Вже червоною стала почорніла земля,
Тою кров"ю политі українські поля.
Будуть сині блавати в тих полях розцвітать.-
А  молоді сини України у могилі лежать.
 

Ліля Мидлак.
с.Мокряни