Судова Вишня – місто
районного підпорядкування, віддалене від р-ного центру Мостиська на 20 км, а
від обл..центру на 48 км. В зону міста входить село Загороди, яке утворює нині
передмістя Судової Вишні. Із грудня 1939р. по листопад 1959р. м.Судова Вишня
було райцентром Дрогобицького району,до 30.12.62р. було в складі Мостиського
району Львівської області.
Місто розташоване над
річкою Вишнею,притокою Сану на рівнинній місцевості (257 м над рівнем моря) яка
є межею північно-західної окраїни Подільського лісостепу та південно-західної
окраїни Малого Полісся. Найдавніші сліди перебування людини на території Судової Вишні відносяться до епохи бронзи (ІІ
тис.до н.ери),що підтверджується знахідками кам’яних знарядь та уламків посуду.
Виявлені на
околиці міста знахідки та сліди
поселення говорять,що вже в першій половині І тис.н.ери тут проживало осіле
землеробське населення,яке займалося скотарством, а також обробітком металу.
Знайдені тут римські монети вказують на зв’язки цього населення з Римською
імперією.
Починаючи з ІХ ст..
життя населення на території сьогоднішнього міста не припинялось. За станом археологічних
досліджень стародавня Вишня була розташована на території сучасного міста
Судова Вишня, про що свідчать два городища, виявлені в 1957р. на урочищах
«Замчисько» і на «Чвораках». Археологічні дослідження городища на урочищі
«Замчисько» показали, що воно було заселене порівняно короткий час - протягом
ІХ-ХІ ст..
В ІХ-Х ст.. тут на
площі близько 10 га існувало відкрите селище. Його мешканці жили в 4-х кутних
пів землянках з печами кам’янками. Розміри жител - 16-12 м2, а також
виявлені знахідки дають підставу вважати,що в них проживали окремі сім’ї
землеробів-скотарів.
В Х ст. були
побудовані перші укріплення замку, який можна вважати кріпостю з військовим гарнізоном,завдання якого
було оберігати важливий на той час шлях
між столицями південно-західної Русі – Звенигородом і Перемишлем.
Наприкінці ХІ на
початку ХІІ ст. замок був знищений, можливо польськими або угорськими військами
і все життя перенеслось на друге городище, що було збудоване на зручному для
оборони місці між річкою Вишня та безіменним потічком. Виявлені на місці цього
городища матеріали дають підставу пов’язувати його з літописною Вишнею.
Місто Вишня вперше
згадується в Галицько-Волинському літописі під 1230 роком, як місце проживання
великого феодала боярина Філіпа, що брав участь у змові проти князя Данила
Галицького ("Филип безбожний зва князя Данила во Вишню” - літопис по
Іпатієвському списку. Спб.1871, стор.508.)
Літописний город Вишня
проіснував до 1340р. В період боротьби за Галицьку землю між польським королем
Казимиром Великим і галицькими боярами на чолі з Дмитром Детьком – місто було
знищене.
Після захоплення
Галицької землі польськими феодалами,король Казимир Великий надав у1368р. Янові
з Дембіци привілей на війтівство у Вишні із 100 ланами землі та на заснування
міста. За цим привілеєм війтові належав 6-й грош від податків та 3-й грош від
інших доходів. Містові надавалось Магдебурське право із звільненням війта і
міщан від «будь-якої юрисдикції воєвод, суддів та урядників». З метою зростання
та розбудови міста всі нові поселенці звільнялись на 20 років від податків. За
цим правом створювалось міське самоврядування.
Нове м.Вишня було
побудоване на острові на річці Вишня, у вигідному для оборони місці. Швидкому
розвиткові міста сприяло заселення його значною кількістю ремісників.
Розвитку
ремесел,розширенню торгівлі сприяло також і те, що місто стало політичним
центром. Починаючи з 1443р. у Вишні відбуваються з’їзди (сеймики) шляхти
Руського воєводства. На сеймики збиралась велика кількість шляхти, тут
вирішувались політичні питання, відбувались шляхетські суди. Від цих
шляхетських судів місто дістало назву Судова Вишня.
У зв’язку із наступом
шляхти на праві міста у 1484р. король Казимир Ягайлович поновив Магдебурське
право м.Вишні. В 1493р. король Ян Ольбрахт знову підтвердив всі привілеї, які
були раніше надані жителям міста. Це сприяло дальнішому розвитку ремесел, поширенню
торгівлі, збільшенню кількості цехів. Вже в середині ХVІ ст.. в місті було 11
цехів, в яких були об’єднані ремісники різних професій.
У місті відбувались
великі торги худобою, яку переганяли з Поділля в Західну Європу, знаходились
великі склади солі.
Однак розвиткові
ремесел, торгівлі перешкоджали часті постої військ, військові переходи, які
супроводжувались грабежами, розоренням господарств і т.д. Крім того, міщани
повинні були платити різні повинності, які також погіршували їхнє становище.
Так за люстрацією ХVІст.
міщани Вишні повинні були платити гроші на потреби міста (відбудова укріплень, ремонт
шляхів, мостів і т.д.).
Часті татарські набіги
також завдавали шкоди місту, приводили до руйнування і занепаду міського
господарства. В 1504р. король видав привілей на звільнення м.Вишні, знищеного
татарами та різними військовими грабежами, на 8 р. від податків. У 1553р. такий
же привілей отримала Вишня від Сігізмунда Августа.
Українські міщани, крім
соціального, зазнавали також жорстокого національного гніту зі сторони міської
адміністрації. Для захисту своїх прав, національної культури, українські міщани
об’єднуються в братства.
Війни ХVІІст.
часті переходи, постої військ завдавали шкоди розвиткові міста. Захоплення
західно-українських земель у 1772р. Австрією не принесло покращення для
трудового населення міста. До гніту польської шляхти приєднався гніт
австро-угорських баронів.
В 1795р. в місті засновано
школу, якою керувала Перемишлська католицька консисторія.
Розвиток
капіталістичних відносин привів до деякого зростання і міста Вишня. Місто
нараховувало 619 будинків, населення складало 3887 осіб, з них 2000 українців ,
решта – поляки, євреї, німці.
Перепис 1880р.
показує,що в місті діяли: цегляний завод, фабрика мила, фабрика цикорію, олійня,
млин, бровар, фабрика керамічних виробів «Юнта».
В роки Радянської
влади в м.Судова Вишня в 1949 році для підготовки спеціалістів сільського
господарства була заснована однорічна сільгосп-школа. На базі цієї школи
у1961р. відкрито зооветеринарний технікум. У великому будинку колишнього
поміщика Марса створено гуртожиток для студентів технікуму.