Виглядала мати сина

(балада)

Жінко,чого ви плачете?..
Ваш син -  Герой...
Ви що не бачите...
ще цей хлопчина і он той...
Героєм... був мені завжди...
з тих пір... коли почав... іти...
з тих пір коли сказав він мама.
Я так раділа, так тоді ридала,
я так його тримала, так оберігала...
Та все ж пішов... 
за іншу битись маму,
мені ж залишив вічну рану.
А я дзвонила, кажу: Сину,
іди додому, бо там гинуть люди",
А він: "Неправда, тут все мирно..."
Мені від того було дивно...
І я його чекала, що
він вернеться, я вірила, я знала...
І він приїхав не колись, а нині...
Виходжу я - дивлюся...
моє дитя лежить у домовині...
"Як справи, синку! 
Ну скажи, благаю, чого мовчиш, 
не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі, вставай, 
ти хочеш полежати?
втомився певно, вирішив поспати?
Синку, я тебе укрию, 
ти такий холодний...
живіт запав, напевно, 
ще й голодний...
Ходи, я вже на стіл накрила...
ходи, тебе чекає вся родина.
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди, 
що вони там знають...
Мій син Герой - Герої не вмирають...

Христина Полянська,
студентка медичного університету.

*    *    *

Ми народ України,
Її дочки й сини.
Не губімо ж країни,
що діди зберегли.
Господарі ми у своїм краю,
то ж за волю встаєм
Й гордо знамено тримаєм.
У пам’ять Сотні небесній,
підеш до загину.
У серці назавжди
пам’ть героїв не згине!

Ліля Ваць,
учениця 6-Б класу.