Головна » 2015 Травень 21 » Роздуми про День Перемоги
20:25 Роздуми про День Перемоги | |
В житті кожного народу є дати, які стали переломними на його історичному шляху. Для українців це, безсумнівно, 24 серпня 1991 р. – день проголошення Акту про державну незалежність України. Як і інші цивілізовані нації, ми повинні найвище цінувати свою свободу та незалежність і гідно вшановувати борців за волю України та події, які відбувалися на цьому тернистому шляху. Це 22 січня (1918) – день проголошення ІV Універсалу Центральної Ради; 22 січня (1991) – день соборності України; 28 червня (1996) – День Конституції України; 14 жовтня – День захисника України; 1 листопада (1918) – День створення Західно-Української Народної Республіки; 21 листопада – День Гідності та Свободи (відзначається з 2014 р.). Особливе місце серед державних свят України займає 9 травня – День Перемоги (з 2015 р. – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні).
Найбільш жорстока і страшна Друга світова війна (1939–1945) декількома хвилями прокотилася українськими землями, сіючи смерть і знищення. Мільйони загиблих, десятки мільйонів калік та сиріт, тисячі знищених міст, десятки тисяч спалених і зруйнованих сіл, сплюндровані підприємства, фабрики та заводи. Але ніщо не може загладити тисячі людських жертв, які загинули на своїй землі, захищаючи часто невідомі їм чужі інтереси. Жителі нашого міста і навколишніх сіл відчули подих Другої світової війни вже в перші дні після її початку. Ще перед 1 вересня 1939 р. десятки тисяч українців були мобілізовані до Війська Польського і боролися з німецьким нацизмом. Немало серед них загинуло чи було поранено, захищаючи Польську державу. Українці-офіцери польської армії були інтерновані радянськими органами НКВС і загинули у таборах Катинь, Осташков, Старобільський та ін. В той же час польські спецслужби інтернували тисячі українських патріотів у таборі Береза Картузька. „Золотий вересень” 1939 р. і прихід радянської влади на Західну Україну приніс репресії та страждання українському народові. Ешелони з депортованими галичанами вирушили на безкраї простори Сибіру, де засіяли своїми кістками місця ув’язнення, табори та місця поселень. 22 червня 1941 р. розпочалася війна двох тоталітарних режимів – більшовицького та нацистського. Сталін і Гітлер мали одну мету – встановлення свого панування над цілим світом, адже кожному з них було мало їх велетенських держав, якими вони панували. За розповідями судововишнянця Івана Литвинського (1912 р. народження), якого разом з іншими призовниками з нашого міста було мобілізовано вже 22 червня 1941 р. і скеровано до Перемишля, більшість цих молодих хлопців, навіть не отримавши зброї, потрапили у бій з німцями, які холоднокровно знищували беззбройних юнаків і лише небагатьом з-поміж них вдалося врятуватися втечею. Якими словами можна описати звірства більшовицьких катів, які чинили криваві злочини над в’язнями тюрем на Західній Україні. Як можна виправдати знищення в’язнів, яких живими скидали у шахти Саліни біля Добромиля, мордування у тюрмах Львова, Дрогобича, Луцька, Золочева та інших українських міст. І це не було „просте” знищення політичних противників, а мордування людей у спосіб страшніший, ніж у середньовічних катівнях. У німецько-більшовицькому протистоянні, яке тривало 1418 днів і ночей, доля українців нікого з гравців на військово-політичній шахівниці не турбувала. Десятки і сотні тисяч українців гинули за невідомо чиї інтереси і плани. Чого лише вартує рішення Сталіна звільнити від нацистів м. Київ до 7 листопада 1943 р. – чергової річниці жовтневого перевороту. З лівобережних областей України мобілізовано мільйони українських юнаків і чоловіків, яких без відповідного навчання, без зброї, без амуніції погнали форсувати Дніпро. Кожного дня гинуло понад 20 тисяч українців, а холодний Дніпро від пролитої крові став червоним. Так, жертвою крові сотень тисяч українців, виконувалися забаганки вождя всіх часів і народів.
Після відновлення радянської влади на Західній Україні у 1944 р. тут було проведено тотальну мобілізацію. І знову українці змушені були проливати кров штурмуючи перевали Карпатських гір та підготованих до оборони фортів Кенігсбергу. Лише на Дукельському перевалі поклали свої голови біля 100 тис. галичан. А скільки їх поклали свої голови за звільнення Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Австрії; скільки втомлених форсували Одер і без перепочинку штурмували Берлін. А далі була війна з Японією і чергові похоронки в родини українців.
Страшні жертви та руйнування Другої світової війни і методи та способи їх вшанування ставлять низку запитань, відповідь на які не є однозначними. Друга світова війна в Європі закінчилась 7 травня 1945 р., коли представники нацистської Німеччини підписали акт капітуляції. Підписання документа відбулося о 02 год. 41 хв. (за середньоєвропейським часом) у французькому місті Реймс. Капітуляція вступила в дію 8 травня 1945 р. о 23 год. 01 хв. Акт капітуляції підписали представники союзного командування, серед яких був і радянський представник – генерал-майор Іван Суслопаров. Однак на вимогу Сталіна 8 травня о 22 год. 43 хв. у передмісті Берліна (Карлсхорст) було підписано ще один Акт про капітуляцію Німеччини. У Радянському Союзі Акт про капітуляцію Німеччини було оголошено 9 травня 1945 р. о 10 год. за московським часом. Величезні жертви і руйнування, яких зазнав Радянський Союз, відсунули на майбутнє питання про всенародне святкування Дня Перемоги. Широкомасштабне святкування Дня Перемоги розпочалося лише у 1965 р., коли рани війни дещо притупилися. З часом це свято ставало дедалі більше заполітизованим, а турбота про жертв війни відсувалася на задній план.
Після розпаду СРСР і проголошення незалежності України в суспільстві безперервно тривала дискусія щодо місця свята Дня перемоги в українській історії. Адже українці понесли чи не найважчі втрати в цій війні, хоча президент РФ В. Путін договорився до того, що заперечив вагомий внесок України у перемогу над фашизмом. З цього року 9 травня – День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – важливе державне свято. Як ми повинні його святкувати ? Декілька років тому, автору цих рядків довелося побувати у містечку Бохольт, що на кордоні між Німеччиною та Нідерландами. Містечко, де кордон проходить по середині його головної вулиці. Так ось, 8 травня у Нідерландах відбувають торжества з нагоди Дня Перемоги – покладанням квітів до могил героїв та вшанування ветеранів. А в Німеччині це був звичайний робочий день.
Скільки залишається справжніх учасників бойових дій на фронтах Другої світової війни? Наймолодшими мобілізованими до лав Червоної Армії були призовники 1927 року народження. Правда, було ще трохи синів полків та юнг. Тобто, наймолодшому учаснику бойових дій зараз 88 років. У повоєнні роки до цієї категорії населення було ще прирівняно низку категорій військових – учасників бойових дій у В’єтнамі, Анголі, Сирії та ін. Є ще категорія населення – т. зв. учасників війни, діти війни і т. д. Окремим питанням є місце учасників УПА у Другій світовій війні. На 25-у році державної незалежності України Верховна Рада 9 квітня 2015 р. прийняла закон про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні.
День 8 травня має бути гідно відзначений на Україні. Президент України П. Порошенко підписав Указ про святкування в цей день Дня пам’яті та примирення.
Варто зауважити і про поховання жертв Другої світової війни та встановлення на них пам’ятників. Християнська мораль привертає увагу до пошанування всіх могил, незалежно від того, хто в них похований. У країнах Європи однаково доглянуті і поховані німецькі солдати і їх противники. В належному стані і споруджені на них пам’ятники. Але вони не несуть ідеологічного змісту. Переважно на них хрести та інші релігійні символи. З цих країн – наших сусідів і не тільки ми повинні брати приклад. У повоєнні роки з усього судововишнянського району до Судової Вишні звозили тлінні останки радянських солдат, які загинули у 1944 р. і були поховані у місцях загибелі. Біля будівлі міської ради було утворено братську могилу та захоронено 217 воїнів. Серед них представники різних народів – українці, росіяни, туркмени та ін. На могилах споруджено пам’ятник – постать солдата з автоматом, який схилився у скорботі. Пам’ятник виготовлено з гіпсу і жодної мистецької вартості не має.
Після прийняття Верховною Радою України постанови щодо усунення пам’ятників тоталітаризму його слід прибрати. Можливо, передати його у створюваний музей тоталітаризму. Але робити це треба цивілізовано, з одночасним впорядкування братської могили. Вважаю, що переносити тлінні останки воїнів на кладовище не доцільно. Візьмімо приклад сусідньої Польщі. Тут місцеві органи влади доглядають всі військові поховання, незалежно від того, чи це солдати союзників Польської держави, чи її вороги. А в день 8 травня вшануймо пам’ять незліченних жертв Другої світової війни кожен, як вважає доцільно: молитовно, квіткою чи свічкою на могилу, або просто схиливши голову на знак скорботи. Згадаймо всіх українців, які загинули за Україну, незалежно від того, на якому боці фронту вони воювали, бо їх примирила смерть.
Роман Шуст.
| |
|
Всього коментарів: 0 | |