Головна » 2013 Жовтень 24 » Листопадовий зрив
21:42 Листопадовий зрив | |
Минає день за днем і невблаганно наближається час до ювілею, про який ніхто не згадує. Мова йде про сумний ювілей – 95-річчя так званого «листопадового зриву» - день 1 листопада 1918 року. Саме тоді українці Галичини вперше за багато століть піднялися з колін і на весь світ проголосили державну незалежність своїх прадідівських земель – утворили Західно-Українську Народну Республіку. З першого ж дня, коли над львівською ратушею замайорів національний жовто-блакитний прапор, який підняв наш земляк з Хоросниці стрілець Паньківський, молодій державі довелося із зброєю в руках відстоювати своє право на існування. І хоча українське громадянство стало на захист своєї держави – та сили були не рівними. Далися взнаки відсутність вищих прошарків національної та державної (військової та цивільної) еліти, брак озброєння та амуніції, належного фінансового забезпечення та інших чинників, необхідних при побудові держави. Не підтримали нас і світові держави, які віддали перевагу нашим сусідам. Франція надала допомогу Польщі, сформувавши для неї 80-ти тисячну армію генерала Юзефа Галлєра. Недружніми до ЗУНР виявилися також Чехословаччина та Румунія, які захопили частину українських земель: Закарпаття та Буковину. Через війну з більшовицькою Росією не змогла надати достатню допомогу галичанам Велика Україна. В цих умовах Галицька армія (згодом – з 1919 р. Українська галицька армія) була приречена на поразку. Після кровопролитних боїв і тривалих дипломатичних переговорів, у 1923 р. Західну Україну було передано під владу Польщі. У важких умовах чужоземного панування, відзначення пам‘ятного світлого дня 1 листопада стало святим для українців Галичини. Рік назад, у «Судововишнянському віснику», вміщено мої рефлексії про сьогоднішній стан речей навколо цього свята. Чи щось змінилося за цей час? Майже нічого. А пройшов рік !!! ЗУНР проіснувала з листопада 1918 до червня 1919 !!! А яку спадщину залишаємо після себе. На жаль, однією зі складових цієї спадщини є невпорядковані могили героїв на міських та сільських цвинтарях. Невже подвиги цих людей виявилися марними і їхні кістки покояться під шаром зів‘ялої трави і листя, а інколи й сміття. Від 1989 р., коли блаженної пам‘яті п. Григорій Топій за власною ініціативою і власним коштом відновив могилу поручника В. Небиловця і його полеглих товаришів, міська громада не спромоглася на будь-який крок щодо належного увіковічнення пам‘яті полеглих героїв. Лише осередки українських культурно-просвітницьких організацій, які, на жаль, лише животіють, по мірі своїх можливостей вшановували пам‘ять про полеглих стрільців. Покладали вінок та інколи змінювали на новий пошматований вітром державний прапор України. Насмішкою у цій ситуації є збудований на кістках шести поховань судововишнянських міщан гробовець пана Стеци. Коли автор цих рядків підняв перед громадою питання руйнації могил, в тому числі родичів о. Степана Чміля, будівництво гробівця було на початковій стадії. Однак ні влада міста, ні громадські організації, ні церковні громади (насамперед церкви Св. Спаса) не відреагували жодним чином. І нині, мабуть, не один достойник, проходячи повз це місце майбутнього «вічного упокоєння» п. Стеци відчуває тепло у своїх долонях і чує диявольськай голос «Ха-ха-ха !!! Ну що? Знову «бабло» перемогло добро!». А пан Стеца, який втішається, тим, що йому вдалося отримати таке гарне місце для вічного спочинку за такі невеликі подачки (впорядкування площі перед гробівцем), і йому заздрять інші бажаючі швидше стати на Страшний Христовий суд. Але не вічний спокій і куплене райське благоденство чекає нищителя могил предків, а пекельний вогонь від похованих там і збезчещених ним прахів християн, гроби яких були запечатані попередніми священиками аж до другого славного пришестя Господа Нашого Ісуса Христа, буде навіки супроводжувати, може кимось і шанованого, власника кількох львівських магазинів. А щедро оплачені парастаси, панахиди та інші богослужіння будуть ще більше посилювати страждання свідомого порушника божих печатей на гробах предків. Як відбувалося вшанування пам‘яті стрільців УГА у міжвоєнний період детально описав Тадей Дмитрасевич, а «Судововишнянський вісник» в повному обсязі передрукував цей матеріал у листопаді минулого 2012 року. Як буде вшановуватись пам‘ять героїв у цьому ювілейному 2013 році ? Найперше слід провести вечір-реквієм у Народному Домі. Творчі сили для цього є – колективи школи, ліцею та Народного Дому. Нехай цей захід відбудеться у напівпорожньому залі (чомусь у нашому славному місті вкоренилася ця традиція), нехай будуть зауваження до рівня виконання окремих творів, але пам‘ять про славну річницю з державної історії нашого краю буде відновлена. Варто зауважити, що окремі стрілецькі могили є на цвинтарях у Дмитровичах та Вовчищовичах (там похований стрілець-судововишнянець Клос). Їх також варто доглянути. І цим мали б заопікуватися органи державної влади, громадські організації, школи, пластуни тощо. І, може, не вдасться провести цього урочистого заходу до 1 листопада – не біда, адже вшанувати пам‘ять полеглих героїв ніколи не пізно. У сам день 1 листопада, думаю, будуть відслужені поминальні богослужіння в інтенції України та полеглих за неї героїв у церквах міста. Наступним кроком має стати відправа панахиди на могилах героїв-стрільців. І тут могли (і далеко не тільки могли) побажанням було б екуменічне (спільне) богослужіння обох громад українських церков – Греко-Католицької та Православної. Варто відвідати і вшанувати могили вояків УПА, адже вони були спадкоємцями січового стрілецтва і виховувались на його прикладах. Саме тому, за посередництвом газети, звертаюсь до отців-настоятелів Володимира Пустельника та Івана Тиндика спільним богослужінням вшанувати пам‘ять героїв ЗУНР, а також звернутись до своїх парафіян із закликом взяти участь у богослужіннях. Не повинні стояти осторонь і органи державної влади і міського самоврядування, культурно-просвітницькі, ветеранські та партійні осередки міста, молодь тощо. Це мав би бути здвиг народу – свідомих громадян, патріотів України. Особливість цьогорічного відзначення ювілею ЗУНР полягає в тому, що 1 листопада є першою п‘ятницею місяця, а першою суботою листопада є поминальна т.зв. дмитрівська субота. Саме в день напередодні дмитрівської поминальної суботи судововишнянці віддавна відвідували могили своїх предків, світили свічки, а духовенство відправляло поминальні богослужіння. У 60-х рр. з міркувань вигідності – цю урочистість було перенесено на свято св. Дмитрія – 8 листопада, вихідний день у СРСР з нагоди т.зв. «жовтневих свят». Вважаю, що давню традицію треба відновити і душі предків, які очікують наших молитов, будуть втішені пам‘яттю про них. І, нарешті, треба збагнути, що 1 листопада – наше національно-державне свято, пов‘язане з однією з форм нашої державності – ЗУНР, а не нав‘язане нам кимось свято. Не хочу повторюватись, але 1 листопада у західному світі – це день вшанування пам‘яті героїв Першої світової війни (1914–1918 рр.). І у Канаді, Великобританії, Франції і, особливо, в Польщі, 1 листопада – це велике свято, яке відзначається на державному рівні. До речі, один з показників цивілізаційного рівня народу – це стан утримання кладовищ. На жаль, за цим показником, ми не належимо до країн, які належним станом піклуються про стан могил предків. Неодноразово піднімалося питання про реабілітацію січового стрільця Осипа Губаля, побудову пам‘ятника на його могилі. І лише зараз, за допомогою народного депутата України Ярослава Васильовича Дубневича, який багато уваги і засобів приділяє відновленню історичної спадщини нашого народу, можливо, вдасться вирішити дане питання. Отож, відложімо у світлий день 1 листопада свої буденні справи і віддаймо нашу шану січовим стрільцям – борцям за волю України. Товариство судововишнянців «Рідне місто» імені Тадея Дмитрасевича запрошує усіх людей доброї волі прийти 1 листопада 2013 р. о 12 годині до братської могили січових стрільців на т.зв. «старому цвинтарі», де буде відправлено поминальне богослужіння. Після цього вшануємо могили воїнів УПА, а далі судововишнянці, за давнім християнським звичаєм, матимуть змогу вшанувати пам‘ять своїх родичів, знайомих і близьких. Роман Шуст.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |